Переступити межу закону в 13 років

Йду вулицею, повз проходять три хлопці років 12–13 і дві дівчинки такого ж віку, що явно дивляться на них захопленими поглядами, ковтаючи кожну їх фразу, як мелодію. На перший погляд, вбрані хлопці нормально: світлі джинсові бриджі, спортивні футболки та «адідаси». Але наблизившись до них метрів на 20, помічаю якісь плями на фіолетовій і синій футболках, ніби від мазуту, напіврозв’язані чорні від багнюки шнурки. Все б нічого, якби хлопці щойно забили декілька голів у футбольні ворота, але скидається на те, що це їх звичний зовнішній вигляд. Крім того, у руках одного з хлопців дерев’яна палиця (що досить мене насторожує). Але більше ошелешує їх розмова: «Чьо, ідьом виб’єм деньгі с етого казла, а патом свалім, чьото на районє скучно». Далі слідує, як свого часу казали у «Діамантовій руці», гра слів, що не піддається перекладу, із застосуванням місцевих ідіоматичних висловів.

Складається враження, що за цими дітьми ніхто не стежить, бо батьки важко працюють, щоб забезпечити нащадків чим завгодно: чіпсами, комп’ютерами, телефонами, коміксами, іграми, але аж ніяк не вихованням. Проте батьки 11-річного Джордана Брауна, наймолодшого в історії вбивці засудженого до довічного ув’язнення у 2012 році теж нічого не підозрювали.

«70 % виховання дає сім’я, і тільки потім ланцюжком за ним іде вплив вулиці та інші негативні фактори. Для того, щоб дитина сформувалась як особистість, вона повинна навчитися самостійно та виважено долати перешкоди, що виникають. Перешкодами в їх віці стають «приклеювання ярликів», ігнорування однокласниками, зловживання покараннями, приниження гідності дитини батьками, упередженість вчителів або навіть нестача 10 гривень на купівлю морозива. Якщо накопичилось занадто багато таких перешкод, то дитина починає їх обходити, тікає від занадто обтяжливих обов’язків», — розповіла педагог середньої школи Наталія Сивоус. Варто окремо виділити особливо поширений чинник дитячої агресії — домашнє насильство. Все це і призводить до поведінки, що є відхиленням від норм моралі або законодавства (девіантна поведінка).

Чим небезпечно?

Антисоціальна поведінка, проявами якої є крадіжки, пограбування, вандалізм, фізичне насильство, торгівля наркотиками, насильство стосовно молодших дітей або однолітків, жорстоке поводження з тваринами, дрібне хуліганство, руйнування майна, підпали, жодним чином не виникає без будь-якої причини і, як відомо, карається законом. За даними Верховного суду України, порівняно з 1995 роком, тобто за 10 років, кількість засуджених неповнолітніх збільшилася на третину (+37,8 %). Крадіжок серед неповнолітніх стало менше, натомість збільшилася кількість тяжких та особливо тяжких злочинів. У злочинному середовищі серед неповнолітніх спостерігається високий рівень організованості. Дві третини підлітків щорічно вчиняють злочини у складі групи. Як правило, це і є ті самі «вуличні друзі».

Чому діти займаються криміналом?

Найімовірніше, мамі і тату не вистачає часу на виховання дітей. Сучасні батьки, безумовно, дуже зайняті люди, проте, як можна вважати неадекватну поведінку свого чада нормальною для мене залишається загадкою. Та ще й до всього у батьків нового покоління з’явилась тенденція у будь-якій конфліктній ситуації звинувачувати в усьому вчителів,школу, навіть на секунду не припускаючи, що твоя дочка чи син, м’яко кажучи, не ангел. Справа в тому, що наше суспільство виховало покоління легковажних батьків, які думають і живуть так, як їм простіше чи зручніше. За моїми підрахунками, батьки теперішніх школярів — це діти 80-х років. Тобто їх світоглядні установки формувались приблизно у 90-ті. Рекет, стрілянина і розбори — не найкращий час для розвитку високоморальних виховних ідеалів.

«У нинішньому українському суспільстві немає чітких орієнтирів добра і зла, моральних авторитетів, а цінності й норми не мають особливого значення. Справа в тому, що молоді батьки самі не отримали належного виховання, що вже говорити про нащадків. У 90-х з моральними орієнтирами і стабільністю було ще гірше, ніж сьогодні. І саме батьки своєю поведінкою забезпечують оцей стан аномії, моральної деградації, у якому й ростуть діти», — поділився завідувач лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології АПН України, доктор психологічних наук, професор Вадим Васютинський. Та й про що можуть свідчити дані МВС України, що лише минулого року на міліцейський облік поставлено понад 50 тис. осіб, які вдавалися до насильства у родині?

А логіка дитини залишається незмінною, та й вчинки,якими вона керується, теж. «Немає уваги вдома — я знайду її на вулиці», — типовий хід думок звичайного 14-річного хлопця.

Виховуємо вбивць

Хоча багато досліджень показують, що занадто жорсткі методи виховання відіграють досить велику роль у прояві антисоціальної поведінки, але існують і добре задокументовані свідчення, що гени також відіграють у цьому не останню роль. Одне з недавніх досліджень дозволило вченим знайти докази, що одним із факторів девіантної поведінки є гени.

На цей раз за дослідження проблемних підлітків взялися вчені з Університету Монреаля (University of Montreal, Канада) та Інституту Психічного Здоров’я Монреаля (Institut Universitaire en Sant? Mentale de Montrealeal, Канада). Метою науковців було визначити, чи є взаємозв’язок між злочинністю серед підлітків, взаємодією трьох найпоширеніших генних варіантів та наявністю позитивного чи негативного життєвого досвіду (зовнішні впливи). За результатами досліджень над 1 337 шведськими учнями старших класів виявилось, що вплив на антисоціальну поведінку деяких варіантів генів часто спровокований зовнішніми факторами. Словом, опублікований у 2014 році у журналі International Journal of Neuropsychopharmacology звіт вчених показав, що у випадку, коли підліток переживає часті сімейні конфлікти або піддається насиллю, всі три варіанти генів взаємодіють один з одним і ймовірність здійснення цим підлітком правопорушень збільшується. У випадку позитивного досвіду підлітка у відносинах з батьками взаємодія цих же генів зменшує ризик здійснення підлітком пограбування чи вбивства у подальшому житті.

Не варто забувати й про те, що діти з точністю копіюють поведінку своїх авторитетів — батьків. Теорія розбитих вікон, сформульована американськими вченими Джеймсом Вілсоном і Джоном Келлінгом наголошує, що порушення усталених норм поведінки одними людьми веде до наслідку, коли й інші забувають про правила. У нашому випадку це модель поведінки батько – син. Цей науково доведений факт має змусити батьків переглянути свої щоденні діяння або хоча б зупинитися, коли вам хочеться вчергове вилаятися чи дати малому ляпаса. Як би там не було, спілкування з дитиною мусить мати поведінкові рамки.

Просто вислухай!

«Коли я працюю з батьками, завжди наголошую на тому, що перш ніж покарати дитину словом чи фізично, подумайте над мотивами її поведінки, розберіться в ситуації. Синдром «холодного дому», іншими словами емоційна та психологічна відреченість, відсутність постійної психологічної взаємодії між мамою та дитиною викликає соціальне сирітство», —прокоментувала психолог Альона Тимофієва. — Сьогодні українські діти навіть тікають з дому, бо ніхто і ніщо не тримає їх там. Психологічно неприв’язані діти можуть набагато легше потрапити у небажані компанії, ніж ті, якими регулярно опікуються. Завжди вислуховуйте дитину, тоді вона відчує, що потрібна вам, і радикальних думок в її голові концентруватиметься менше», — додала вона.

За її словами, навіть якщо дитина завинила, не варто відразу зриватися. Жорстоке поводження було й раніше, фізичні покарання застосовуються систематично в 10 відсотках сімей, але сьогодні воно посилилося через те, що батьки живуть в умовах тривалого стресу, пов’язаного з необхідністю докладати додаткових зусиль, щоб знайти роботу, забезпечити сім’ю житлом.

«Покарання «для профілактики» шкодить! Ненормально зганяти злість на дитині, бити її, бо вас щось не влаштовує в житті, жорстокість виховує в дитині ще більшу жорстокість, і з віком нащадок, ввібравши ту ненависть, яку йому вклали, сторицею поверне її батькам. Я думаю, вам би не хотілось, щоб син чи дочка, протестуючи проти вашого свавілля, тікали з дому чи з життя, шукаючи людей, здатних зрозуміти й приголубити, потрапляючи часом в злочинні групи або стаючи жертвами злочинця», — додала психолог.

Психологічна реабілітація

Журналісти knk.media вважають, що держава всілякими методами повинна заохочувати реабілітацію постраждалих від насильства дітей та інвестувати у схожі на ініційований Представництвом Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні проект «Слова допомагають». Він реалізує психосоціальну допомогу дітям, які пережили стресову ситуацію. Всі небайдужі дорослі можуть отримати професійні поради щодо того, як поводитися з дітьми, що зіткнулися зі стресовою ситуацією або пережили травматичну подію. В рамках кампанії був створений спеціальний інформаційний ресурc — посібник wordshelp.com.ua для батьків, вчителів і тих, хто спілкується з дітьми. Портал містить поради психолога про те, як вчасно розпізнати стрес у дитини і як їй допомогти.

Допомагати, в першу чергу, потрібно також дітям, що стали жертвами сексуального насилля. За словами керівника кримінальної міліції у справах дітей ДУМВД в Києві Лариси Зуб, з такою метою у відділках міліції створені кімнати для опитування дитини для унеможливлення подальшого травмування. Працівники дитячої міліції досить широко застосовують методику «зелена кімната». Це комфортне місце, обладнане дзеркалом візуального спостереження, аудіо та відео апаратурою, де з дитиною працює кваліфікований працівник дитячої міліції або дитячий психолог.
 

Савко Лілія
Всі статті автора