«Аеропорт»: життя, війна, книга

Втім, як на мене, це була не просто презентація книги, — це було звернення до однієї із сторінок новітньої української історії, історії трагічної і героїчної одночасно.

Презентація почалася з демонстрації фотографій, які Сергій Лайко зробив безпосередньо у Донецькому аеропорту. Кадри змінювалися без поспіху, повільно, під звуки нашої рідної пісні «Ой, чий то кінь стоїть» у виконанні Святослава Вакарчука. Здавалося, що ти поступово, крок за кроком, заходиш у ці руїни, чуєш неймовірний скрекіт автоматів і кулеметів, гуркіт вибухів гранат і снарядів, відчуваєш дихання наших воїнів. Саме їм, воїнам, зал висловлював подяку. Та, безумовно, людині, яка надала нам можливість доторкнутися до цього подвигу, опинитися в ньому — Сергію Лойку. Овації не вщухали довго.

Свій виступ автор розпочав із запитання: «Я відібрав два уривки з роману. Один — про війну, інший — про війну і любов. Який Вам зачитати?». Здогадайтесь, що вибрали українці? Так. Сергій читав уривок про війну і любов. «Пробачте, я не актор і не професійний читець», — зал відповів на ці слова Сергія оплесками.

У цьому уривку переплелися дві теми. Перша — любов українських воїнів до «братів наших менших», до покинутих господарями собак і кішок, яких прихистили захисники аеропорту і про те, як їх ставлення до маленького кошеняти прагнув використати ворожий снайпер. «Орки» не шкодували і не шкодують нікого. Друга — любов російської жінки, матері, до свого єдиного сина, який загинув там, в Донецькому аеропорту. Сергій не просто читав, він малював живі картини, які дихають. Зал затамував подих. Від співчуття матері російського солдата наші жінки не стримували сліз. Пригадалися слова Сергія Лойка, які він сказав в одному зі своїх інтерв’ю: «Кому потрібна ця війна? Навіщо? Заради чого?».

Аеропорт… Життя… Війна… Книга…

Потім, автор запросив на сцену тих, хто був там, в аеропорту, тих, хто вижив і допомагав йому з книгою… «Барков», «01», «Фенікс», «Рахман», «Яфет», «Віскі», «Ровер», «Танас», «Зоран», «Яструб», «Поліглот», «Серго», «Ашер», — усе це позивні наших «Кіборгів» та волонтерів, наших героїв. Герої на відстані руки…

Потім відбулася автограф-сесія. Ні, дві автограф-сесії, тому що люди йшли по автограф не тільки до Сергія Лойка, а й до наших «Кіборгів».

Дві черги… Довгі… Великі…      

І мені пощастило. Я поспілкувався з ними, «Кіборгами». На жаль, не з усіма.

Андрій Федосов (позивний «Яфет») вразив мене одкровенням: «Книга викликала у мене більше потрясіння ніж перебування там, в аеропорту. Там здавалося, що усе має лише два кольори, — білий і чорний: свій – чужий, побратим – ворог, життя – смерть. Або вижив, або ні! Але зараз розумію — є інші фарби! Життя багатогранне, різнокольорове, має безліч відтінків. Саме про це говорить ця книга».

«Ровер» (Костянтин В’югін) говорить трохи про інше: «Ця книга — правда, яка написана літературною, художньою мовою. Це — не суха статистика. Стільки-то «трьохсотих», «двохсотих», така-то зброя задіяна, такі-то підрозділи… У книзі — життя, емоції, почуття. Біль, страх, відчайдушність, відвага, ніжність, любов… Усе це є у книзі. І я гадаю, тут, у тилу, ті, хто прочитає, виховають воїнів, справжніх захисників своєї землі, своєї Батьківщини. Які завжди будуть мати у грудях серце, будуть шанувати честь і не зраджувати совісті. Це головне!».

За хвилину до мене знову підійшов Андрій «Яфет»: «Якщо… Якщо, Ви будете писати, напишіть, що ми — не «Кіборги», а люди!».

Так, ЛЮДИ! Люди з великої літери! Ніхто, ніколи не сприймав наших «Кіборгів» як роботів, як кібернетичний організм! Ми завжди пам’ятали і будемо пам’ятати, що вони люди, — сини, брати, чоловіки, наші хлопці та наші герої! Людяність, людська гідність, честь, співчуття і воля до перемоги, — хіба роботи на це здатні? Ні! На це здатні лише сини України!

На останок… Час позбутися старих радянських традицій — згадувати героїв до чергового свята, до урочистих подій, до презентацій. Ми маємо віддавати їм шану щодня, повсякчас і постійно. Пам’ятаємо!

Довідка

Сергій Леонідович Лойко — журналіст, перекладач, письменник, фотограф. Працює в московському бюро газети «Los Angeles Times» (США), співпрацює з «Новою газетою», радіостанцією «Эхо Москвы». Автор репортажів з районів військово-політичних конфліктів в країнах колишнього СРСР і далекого зарубіжжя (зокрема, Афганістан та Ірак). Сергій Лойко — перший з представників ЗМІ і єдиний з іноземних кореспондентів, хто побував під час запеклих боїв в Донецькому аеропорту. Разом з українськими військовими в жовтні 2014 року він декілька днів знаходився в одному з терміналів аеропорту. Знімки «Кіборгів», зроблені Сергієм Лойком, облетіли, майже усі світові інформаційні агентства. За репортажі з донецького аеропорту весною 2015року Лойко отримав престижну американську премію — The Bob Considine Award, яка присуджується за краще висвітлення міжнародних подій.

Олександр Скрипник
Всі статті автора