Душевна в’язниця для... 5 дітей

У мами-одиначки Лариси Корженко п’ятеро дітей: найстаршій — Дарії — 15  років, Анні — 10, Вероніці — 7, Олексію — 5, а найменшому —Андріану — 2. Багатодітна сім’я стоїть перша в черзі на заселення у «соціальну» квартиру в Деснянському районі. Жінка просто у відчаї і неодноразово зверталась до Деснянської районної адміністрації, до Верховної Ради, та до КМДА. Проте їх черга ніяк не просувається роками. Проте ті, хто мають опікуватись малозабезпеченими сім’ями, з року в рік розводять руками: мовляв, поки що нічого для вас запропонувати не можемо. Минулого року у серпні Лариса навіть потрапила на довгоочікуваний прийом до Віталія Кличка, аби висловити своє прохання особисто. Під час зустрічі мер переконливо пообіцяв багатодітній матері, що питання із соціальним житлом буде вирішене протягом місяця, враховуючи всі її життєві обставини, та перенаселення теперішнього житла. Однак минув рік: обіцянка чемпіона світу і столичного мера — стала цяцянкою…

Окремо в черзі на квартиру стоїть і батько Лариси — учасник ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії. Проте, теж без шансів отримати щось від держави... В результаті сьогодні п’ятеро дітей з мамою проживають… у гуртожитку для будівельників на вулиці Братиславській, недалеко від метро «Чернігівська». До речі, сюди їх заселили фактично примусово, а до цього багатодітна родина проживала взагалі у гуртожитку для наркоманів.

В цьому гуртожитку малі Корженки проводять своє дитинство вже близько року. Приїжджаю до Лариси з дітьми на Братиславську в гості. Перше враження: абсолютно депресивна «сіра» місцина, ніякого натяку на посмішку серед перехожих, куди не поглянь — підлітки з цигарками в руках, та ще й дідусь на лавочці шепоче: «обережно, бандитський район». Підходжу до самого гуртожитку, розглядаю зблизька «совкову» будівлю з вицвілими від негоди та років сірими стінами та абияк пофарбованими ґратчастими вікнами. Виникає пряма асоціація з в’язницею. Привітна Лариса та п’ятеро веселих малюків гостинно запрошують всередину. Проходимо холодним темним коридором, де чутно вигуки та розмови ще з десятка дітей такого ж віку, як і Корженки. Заходимо в саму кімнату. Лариса повідомляє, що приміщення, переділене картонною перегородкою, має площу всього-на-всього 34 квадратні метри. Після нескладних математичних підрахунків можна дійти висновку, що на кожного мешканця не припадає навіть мінімальних 6 квадратних метрів площі, визначених нормами Житлового кодексу. Про що думали чиновники, заселяючи нещасну родину у «комірку», що не відповідає навіть елементарним санітарним нормам, для мене залишається загадкою.

Кімнатки хоча й маленькі, проте облаштований Ларисою затишок допомагає дітям відчувати себе більш-менш по-домашньому. Перед заселенням сюди Корженків ця кімната не була навіть нормально укомплектованою: не вистачало меблів. Згодом одне ліжко — для найменшого — подарував дитсадок, і ще одне надав Квартоблік. Мати категорично не задоволена умовами, в яких доводиться тулитись шістьом мешканцям вже близько року. «Соціальна служба рік тому примусила мене заселитись саме в цей гуртожиток, погрожуючи: «або заселяєшся, або позбавляємо тебе батьківських прав». То в мене не було іншого вибору, ніж погодитись», — розповідає мати.

Першого вересня Лариса знову зустрілася з Віталієм Кличком на відкритті школи, куди пішла її донька Ніка, на що той відмахнувся, і сказав, що він все пам’ятає. Багатодітна мати навіть запросила мера в гості, аби Кличко на власні очі побачив «в’язницю», в якій туляться її п’ятеро діток.

В кімнаті не помічаю жодних «зручностей». Виявляється, для того, щоб пройти до туалету чи вмивальника (яких аж 2 на поверх!) необхідно пройти довжелезним коридором. «Мені щоб вмити одного малюка необхідно бігти 40 метрів по коридору, я не встигаю зробити це, як вже починає плакати інший. Перший поверх часто затоплюється через ненадійність системи водопостачання», — зазначає мати-одиначка.

В це важко повірити, але кімната, де живе родина, за призначенням… не є житловим приміщенням. Крізь її стіни проходять труби з гарячою водою температурою 80 градусів (централізоване опалення)! Усі, хто на законних підставах проживають в такій кімнаті, як Корженки, не мають права на приватизацію приміщення, адже його призначення нежитлове — раніше в цих кімнатах був склад.

«Пригадую випадок, коли під час ремонту труб із підлоги била фонтаном вода температурою 80 градусів, і тоді стало дійсно страшно за дітей», — розповідає Лариса. Розглядаю «завантажену» меблями кімнату, вузенькі проходи та стіни з грамотами, безумовно, обдарованих дітей.

Зважаючи на те, що молодші потребують постійного нагляду, Лариса фізично не має змоги працювати і заробляти на хліб для дітвори, та й нема на кого їх залишити. У це важко повірити, але жінка отримує від держави всього-на-всього 1400 гривень соціальних виплат, а лише на шкільні підручники з англійської для однієї дитини треба виділити 200–300 гривень.

Поки малі діти ще не підросли, вони не усвідомлюють усієї складності свого проживання в такій тісноті. Але за словами найстаршої доньки Дарії, життя в цих пекельних умовах приносить їй шалений дискомфорт. Деяким дівчаткам її віку навіть важко уявити собі, що немає власного куточка хоча б для того, аби почитати книжку чи поспілкуватись із друзями в соцмережах. Проте для Дарії це буденність. Раніше дівчинці взагалі доводилось спати на підлозі, бо вона, маючи зріст  180 см  не вміщалась на ліжко, яке сім’ї надали в гуртожитку. За словами Дарії, мешканці гуртожитку весь час грюкають дверима в коридорі, а враховуючи те, що «комірка» Корженків розташована просто навпроти загального входу, грюкання доноситься через фанерні стіни із вражаючим звучанням. Тобто дівчинка-підліток у свої 15 років навіть не може розраховувати на здоровий сон. Попри це Дарія всіляко намагається допомагати мамі, встає о 6 ранку та має задатки справжньої професійної піаністки.

Лариса показує мені санвузли, кухню та пральню, проте ці картинки з фільму жахів найкраще проілюструють знімки нижче.

Усміхнена мама Лариса, яка, на мій подив, досі зберігає бадьорість духу, вдячним поглядом проводжає мене до виходу. Слідом за нею мчаться малюки. Дорогою додому згадую ще десятки і сотні таких знедолених сімей, і кожного нашого чиновника поіменно.

Як зазначає «Вечірній Київ», киян, які стоять на квартирному обліку і потребують поліпшення житлових умов, у столиці сьогодні налічується шістдесят тисяч. Близько двадцяти тисяч з них, тобто кожен третій, відноситься до категорії першочерговиків, з яких більше трьох тисяч — багатодітні батьки. За яких умов і коли будуть вирішені проблеми всіх цих збідованих людей — ніхто не знає.

Савко Лілія
Всі статті автора