Україна, нарешті, узаконила інтернет-магазини

Та чи дійсно він є таким епохальним, розбирався Комітет Народного Контролю.

Закон вийшов невеликим: усього 19 статей, розподілених на чотири розділи, і 3 пункти Розділу V «Прикінцеві положення». За рахунок чого депутати досягли такої компактності? Журналісти knk.media з’ясували, що більшість положень цього Закону відсилають до чинної нині нормативно-правової бази. Наприклад, його статтею 8 покупець (замовник, споживач) у сфері електронної комерції прирівнюється до споживача відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів». Статтею 10 встановлено порядок поширення комерційних електронних повідомлень у сфері електронної комерції. Однією з основних вимог до інформування потенційних покупців (замовників, споживачів) шляхом надсилання таких повідомлень є їх відповідність Закону України «Про рекламу».

Далі, стаття 11 закріпила порядок укладення електронного договору. При цьому чітко зазначено, що він укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. У статті 13 Закону дійсно передбачено можливість використання електронних грошей при здійсненні розрахунків у сфері електронної комерції. Однак використання цього способу оплати товарів було встановлено ще Положенням про електронні гроші в Україні, затвердженим Постановою НБУ від 4 листопада 2010 року № 481.

Та, попри все, новий Закон містить чимало новел. Зокрема, визначення електронної комерції та ключових понять цієї сфери діяльності, а також особливості її провадження. Так, згідно з його статтею 3, електронна комерція є відносинами, спрямованими на отримання прибутку, що виникають під час укладення договорів дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. При цьому статтею 1 встановлено, що дія цього Закону не поширюється на випадки, коли товар продає фізична особа, яка не є підприємцем (наприклад, продаж старих речей через сайт безкоштовних оголошень OLX), якщо сторони не домовились про інше. Не є електронною комерцією й укладення майнових договорів, що випливають із сімейних правовідносин, з угод щодо державних закупівель; договорів купівлі-продажу нерухомості та інших договорів, що підлягають нотаріальному посвідченню.

Однією із суттєвих новел Закону є запровадження на законодавчому рівні поняття інтернет-магазину. Ним є засіб для представлення або реалізації товару, роботи чи послуги шляхом вчинення електронного правочину. Також визначено поняття електронного правочину, електронного договору, суб’єкта електронної комерції, комерційного електронного повідомлення, електронної торгівлі. У статті 5 електронні правочини було прирівняно за юридичною силою до правочинів, укладених в іншій формі. При цьому законодавець підкреслив, що правочин не може бути визнано недійсним у зв’язку з його вчиненням в електронній формі, якщо інше не передбачено законом. Якщо ж діяльність потребує ліцензії, то суб’єкт електронної комерції може здійснювати її лише після отримання такої ліцензії.

Учасниками відносин у сфері електронної комерції визнано суб’єктів електронної комерції, постачальників послуг проміжного характеру в інформаційній сфері (інтернет-провайдери, оператори послуг платіжної інфраструктури, реєстратори доменних імен), органи державної влади та органи місцевого самоврядування в частині виконання ними своїх функцій.

При всій схожості зі звичайними договорами, електронний договір має свої особливості, визначені ст. 11 Закону. До істотних умов, без яких такий договір не може бути укладено, віднесені: технологія його укладення; технічні засоби ідентифікації сторони; порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (клієнт обрав не той товар тощо); спосіб зберігання та пред’явлення електронних документів і умови доступу до них; умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів. При цьому електронні документи, пов’язані з електронними правочинами, та їх паперові копії визнано письмовими доказами, передбаченими чинним процесуальним законодавством.

Положення ст. 14 Закону забороняє використання та витребування персональних даних сторонами електронного правочину з іншою метою, ніж вчинення електронного правочину, якщо інше не встановлено законом або за домовленістю сторін. Тобто якщо при оформленні товару на сайті інтернет-магазину покупець зазначив номер свого мобільного телефону, після чого йому почали телефонувати сторонні особи, то цей магазин несе відповідальність за розголошення персональних даних. Ця новела повинна посилити захист споживачів від спаму.

Чи готові працювати інтернет-магазини за новими правилами? Час покаже. Однак поки жоден з них не прокоментував появу Закону.
 

Мороцька Наталія
Всі статті автора