Вітя Кравець — художник, чиє ім’я давно вже вийшло за межі України і стало відомо всьому світу. Картини різні — прості до смішного, складні до плутанини в голові … Але завжди цікаві. На найближчий час його роботи прикрасять стіни нового Барбакану.
Говорити з Віктором так само, як і дивитися його картини — просто, смішно, складно. Почнемо…
— Вітя, скажи в двох словах: Барбакан — це ідея революції?
— Що значить ідея революції? Це продукт життєдіяльності революції ))
— Ти себе з цими продуктами асоціюєш?
— Частково. Але думаю, що об’єктивна картина мало залежить від того з чим я себе асоціюю. Спочатку ми робили революцію, кожен чим міг, потім ми стали її дітьми. Тепер, як нt крути, ми покручені нею. Особливо це стосується барбаканської тусовки.
— Революція в царській Росії дала світові Єсеніна і Маяковського. Що дала нам барбаканська тусовка? Кого народив Майдан?
— Багато кого народив Mайдан. А ще більшу кількість переродив. Багато імен, відомих до всіх подій, почали працювати в контексті революції, коли вона почалася. Єрмоленко, Семесюк, Манн … Їх не народив Барбакан, вони народили його, але після того, як вони його народили, він виріс і перевиховав їх у зовсім інших батьків. Я мало змінився, хоча було б нерозумно стверджувати, що війна і революція на мене не вплинули. Просто я ніколи не любив буквально ілюструвати те, що відбувається. Я цю реальність довго їм, довго переварюю, а потім видаю щось таке фігурне, що жоден аналіз не може визначити — що він їв, той Кравець. А їв те ж саме що й усі: війна, революція … Іншого не дають.
— Ти в політиці розбираєшся?
— Ні, я б хотів розібратися, але не знаю з чого почати. Я часто несподівано хочу щось зробити, наприклад «розібратися в політиці». Але на щастя так само раптово це бажання відпадає.
— У мене випадок був: у 2007 році покінчив життя самогубством мій знайомий — він був класний актор, фотохудожник, мріяв знімати кіно. Але ні Україні ні Росії хороше кіно не потрібно було тоді, і він маявся довго, а потім він вчинив суїцид. І всі так засмутилися — як же так, такий талановитий був! А він впроголодь жив і завжди без грошей, розмінюватися не міг, от тільки в мистецтві жив, а воно не прибуткове. Так ось я стою біля його труни і думаю, що дуже талановитий був, тільки в суспільстві застосування собі не знайшов. От якби створити таке ідеальне суспільство, де люди мистецтва не думали б про побутові потреби, а займалися б тільки творчістю, а решта людей, які не вміють писати або малювати, їх опікували. Так от, тепер запитання — ти згоден, що творчі люди ніби як поза суспільством, хоча всі їх ідеї черпаються саме з нього? Парадокс?
— Як це поза суспільством? Вони такі ж гвинти в системі, ну може зі зворотним різьбленням. А лазити в петлі — це не так трагічно, як здається. Трагічно коли цього художника, посинілого і вже розслабленого, витягають з петлі і він «заново народжується» на світ з купою обставин, від яких він вже один раз втік.
По суті так воно і є, як у цій ідеальній твоїй картині. Художники створюють нікому не потрібні речі. Без картин можна жити, без музики можна жити, а без ковбаси й горілки — не можна. Тому на мистецтві й можна так спекулювати: одному мільйони не зрозуміло за що, а іншому жолуді та сигарети «Столичні». Тому що еквівалент цього мистецтва залежить не від таланту творця мистецтва, а від таланту продавця цього мистецтва. Хоча, якщо чесно, лайно продати складно, тому в більшості випадків все чесно.
Ось хто поза суспільством, так це такий черв’ячок маленький. Він дуже рідкісний і щоб розмножуватися йому черв’ячиха потрібна. А з нею перетнутися дуже складно, адже вона живе від нього на відстані сотень кілометрів. І він від безнадії вирощує її піхву у себе в голові. А потім, коли основний інстинкт перемагає, він проколює голчастим пенісом свою голову й запліднює її. Після чого все стає з ніг на голову і замість вольової чоловічої голови там з’являється вагітне пузо тітки. Це дуже символічно. Ось він поза суспільством, хоча теж як сказати. А художники — це кліщі суспільства, вони нічого корисного не роблять і претендують на всесвітнє визнання. Жертвують нормальною роботою в офісі зі стабільною зарплатою в 2000 гривень, віддаючи перевагу вічним поневірянням)))
— Давай про Барбакан — він справді на зимівлю приїхав на Поділ?
— Там усе складно. Барбакан — це апендицит стаціонарного притону «Бактерії» — такий виносний притон, який вперше відкрився на Майдані. «Бактерія» завжди була на Подолі, але її накрили менти — завівся щур. Барбакан об’їздив різні точки і видозмінився. Тепер вуличний Барбакан закрився на зиму, а «Бактерія» відкрилася на новому місці на Подолі з моєї персональної виставки. Взагалі-то, це два «кабака» і який з них як правильно називається зрозуміти складно. Всі називають, як хочуть. Нова Бактерія більша та гарніша, люди ті ж — прекрасні. На відкриття прийшло чоловік двісті.
— Відкриття шикарне, вас люблять і справа ваша живе. До речі про виставки — зарубіжжя про нас в курсі? Саме про тебе знає, цінує?
— Мене знають не в контексті з «Бактерією», я взагалі там не найголовніший корифей. Мої роботи є в Відні, на Кіпрі, в Штатах, в Британії і в Туреччині. Ну і у різних Польщах теж є. В основному це невеликі приватні колекції.
Колись була смішна історія. Заборонило мене «міністерство культури Криму». Роботи побризкали святою водою і закрили в щитовій. Напевно, виганяли диявола струмом.
Крим вже тоді був для нас «закордон», який ще в 2012 мав своє міністерство культури))
А за кордоном знають. У нас була виставка «бактеріантів» у Парижі. Щось було ніби й у Відні. У нас є багато друзів в імміграції, патріотично налаштованих))) Вони допомагають. Але зараз всі займаються своїми справами, ми трохи розсипалися і спільних виставок давно не було.
— Барбакан — це індикатор, він з’являється, коли в ньому є потреба. Народжений революцією, існує, видозмінюється, набуває більше прихильників. Ти як думаєш, він з підвалів доросте до таких ось стерильних арт-галерей, де жінки в діамантах і мужики в смокінгах?
— Якщо доросте — це вже не буде Барбакан. Було б смішно, якби описана тобою фантастична галерея навіть просто так називалася.
— Мені подобається саме Барбакан — п’єш абсент навпроти картин Єрмоленка, пиво під твоїми «нетлінками» теж добро йде.
— Барбакан — мистецтво нове і функціональне. Це не салон з живописом «над ліжко». Тому йому нікуди рости. Він і так гарний, у своєму підпіллі. Цікавий вибір, пити пиво під «нетлінками» і абсент під плакатами. Демократія якась.
— Давай про тебе — не боїшся критиків? Не лякають тьотки в товстих окулярах, які прийдуть і скажуть — хрєнь яка ваш Кравець!
— Звідки вони прийдуть? Зі склепу? Хай приходять.
— Може й прийдуть, я ось напишу, що Барбакан — це нова культурна платформа, ось вони й набіжать з критикою, а ще скажу, що Кравець — новий прогресивний художник і все, знайдуться любителі облити брудом.
— Зараз, слава Богу, цим займаються молоді розумні тьолочки. А тьотки, які обливали когось брудом, вже самі в багнюці. По друге, я не лізу в «шоу-бізнес» в цьому я розбираюся приблизно так, як у політиці. На моїй території ніхто нікого не обливає. У нас інші професійні вади…
Редакція
КНК Медіа бажає Барбакану та його мешканцям багатьох зим і років, Віті Кравцю — нових виставок, а всім нашим читачам — постійного культурного зростання!
