Озеро Синевир

Синевир — найбільше озеро Українських Карпат. Розташоване в Міжгірському районі Закарпатської області, в гірському масиві Внутрішні Ґорґани. Входить до складу Національного природного парку «Синевир».

Синевир є однією з візитних карток Українських Карпат. Воно розташоване на висоті 989 метрів над рівнем моря, має середню площу 4 - 5 гектарів, його середня глибина становить 8 - 10 м, максимальна — 24 м. Через висоту над рівнем моря і порівняну глибоководність, навіть у найтепліші дні прогріваються лише верхні 1 - 2 метри озера.

Озеро утворилося в результаті потужного зсуву, спричиненого землетрусом близько 10 тисяч років тому. На висоті 989 м гірські кам'янисті породи стали на шляху швидкого струмка, утворивши греблю і повністю перегородивши вузьку долину. Улоговина, що при цьому виникла, заповнилася водою трьох гірських струмків.

У прозорій воді озера добре почуваються форель озерна, райдужна та струмкова.

Краєвиди відзначаються надзвичайною мальовничістю й величністю. Стрімкі схили, вкриті стрункими ялинами, вік яких становить 140 - 160 років, спадають прямо до водної поверхні. Посередині озера розмістився, немов зіниця блакитного ока, невеликий острівець площею всього кілька метрів. Звідси і народна назва озера — Морське Око.

Місце, яке здавна заворожувало своєю красою, не могло не породити поетичних легенд про своє походження. Тут все, як і очікуєш: море любові — і гострі скелі страждань. Найбільш популярний переказ про виникнення Синевира розповідає про класову нерівність як перешкоду до створення щасливою сім'ї. Колись ці гори належали графу, батькові юної блакитноокої красуні Синь. Верховинці випасали графські стада, рубали ліси, косили запашну траву. Якось граф вирушив перевірити, як працюють лісоруби — а Синь напросилася разом із батьком. Дівчина блукала 

лісом, збираючи квіти, аж тут почула чарівну пісню сопілки. На галявині Синь побачила юного пастуха Вира. Вона просила зіграти ще і ще — та пообіцяла невдовзі повернутися. Таємні зустрічі ставали все більш частими. Графське чоло – все сердитішим. Заборони батька не зупинили Синь. І граф наказав вбити хлопця. Якось, коли Вир чекав на галявині кохану, графські слуги зіштовхнули на нього з гори величезний камінь. Коли Синь побачила, що трапилося, вона обійняла високу кам'яну могилу і гірко заплакала. Сльози лилися і лилися, вони затопили всю галявину, і сама 

Синь зникла в блакитних водах. Утворене озеро люди назвали іменами коханих. Вода його кольору очей Сині, а острівець посередині — місце загибелі Вира.

Є й другий переказ, який не пояснює походження назви озера, але теж сповнений любовної туги. Якось отару молодого пастуха Івана загризли вовки. Зрозумів пастух — від графа пощади не дочекаєшся, вирішив бігти від неминучої розправи. Попрощався з коханою – і пішов у чужі краю. Тужив вівчар на чужині, щоночі виходив до берега моря вилити свій сум: «Всесильне море, хоч 

одним оком поглянь на мою Верховину, передай уклін землі рідний!» Стихія почула благання пастуха, крізь гори пробилася – і поглинула у водах графа та його слуг. А сама задивилася на горді Карпати і вирішила назавжди залишитися тут чистим морським оком.

Люди своєю творчою фантазією намагаються доповнити красу природи. Архітектор Юрій Соломін вдало вписав оглядові майданчики в навколишній ландшафт. А на півострівці височить вирізана із червоного дерева скульптурна композиція «Синь і Вир» (скульптори Іван Бродин і Михайло Санич), яка знизу опирається на металеву основу. Висота монумента становить 13 метрів.