«Байки-Майданки» та «Байки-АТОманки». Творчість під впливом Майдану Інтерв’ю з Віталієм Пригорницьким

З’явилась на фундаменті тих подій і новітня українська творчість, прикладом якої став молодий поет і байкар Віталій Пригорницький, з яким минулого року ми познайомились на презентації його першої книги під назвою «Байки-Майданки», а вже за півроку з’явилась ще одна книга «Байки-АТОманки», представлена вона була в рамках великого книжкового Арсеналу в Києві. Як народжувалось революційне мистецтво і що до цього вело розповів сам Віталій.

Я народився в м. Бровари 34 роки тому. Впевнений, тільки-но почав говорити – і рими злітали з вуст. Пробував  щось там римувати ще в початкових класах школи, і моя вчителька ще тоді сказала – в тебе є творчі здібності. Щоправда, я взагалі не пам’ятаю рядків з того, що я тоді писав, щось дитяче звичайне, про любов, про природу. Єдине, що намертво засіло в мізках – це назва одного з найперших віршів «Криничка». На жаль, процитувати його не можу – і навряд чи хтось його відтворить. Пізніше, років в 11-12 я списав кілька величезних товстих зошитів «серіалами» - так на мене подіяли перші «мильні опери», якими захоплювалися як дорослі, так і діти. І то була перша і фактично остання спроба моя писати прозу.  Мій тато завжди хотів, щоб я став журналістом. Я його мрію не здійснив, хоча в студентські роки інколи писав статті в деякі газети. До слова,  батькова мрія таки збулася – мій менший брат вже багато років кореспондент журналу «Футбол», і ним написані чимало  статей та взято кількасот інтерв’ю у сучасних футболістів. Хоча ми обидва за освітою економісти.

- Чому почав писати саме за часів Майдану?
Коли почався Майдан – моя творчість прийняла новий оборот. До цього моменту фактично все життя я писав російською і всі свої вірші зберігав у комп’ютері,  ніколи не розповсюджуючи їх. Події, що змінили життя усіх нас вплинули і на мене. Я почав писати громадянські та патріотичні вірші, потім почав висміювати обмовки, «перли» політиків та громадських діячів, причому як ворожого клану, так і власних. Такий гумор матеріалізувався у байки, я написав їх близько сотні за рік, благо прецедентів було достатньо.

Коли я почав викладати твори  у соціальні мережі – був приємно здивований, бо навіть не думав про таку реакцію читачів - люди цитували та постили їх. Був дійсно вражений, скільки народу наразі не байдужі до сучасної творчості.

Байки та вірші лягли в основу двох книг – «Байки-Майданки» та «Байки-АТОманки». Як написали редактори на одній з них – «людство вижило лише тому, що сміялося». Бо, незважаючи на війну, на всі сумні події наших реалій інколи хочеться хоча би посміхнутися. Окрім того, ми стали свідками історичних подій в нашій країні, тому важливо було зафіксувати по можливості все, що відбувалося довкола. Як казали мені потім люди, прочитавши книги, ми і сміялися, і плакали, і задумувалися над тим, що довелося пережити.

Окремо я би виділив дві поеми про Майдан і АТО.  Це твори про сучасну молодь, які не стали осторонь подій на Майдані, а потім і подій періоду антитерористичної операції на сході країни, Перша називається «Барикадні», наступна – «Барикадні в АТО».  Кілька дійових осіб заплітаються у особистих стосунках на фоні розвитку воєнних дій, у кожного з них своє ставлення щодо  подій на Україні. На думку багатьох читачів, вийшло цікаво і реалістично. Сюжет переказувати не стану, бо, можливо, хтось захоче ознайомитися. Поеми також увійшли до книг.

- Який посил до читачів несуть твої книги, про що вони говорять їм на твою думку?
Я завжди хотів, щоб люди мали надію. Щоб вони не втрачали її, не зважаючи на сьогоденну біль і прикрість. А надію має лише той, хто може посміхнутися крізь сльози. Тому, не зважаючи на смуток, який також присутній в книгах, на обкладинках зафіксовані «герої» з їхніми перлами.

- Хто став ілюстратором і чому саме ти обрав політичну тему?
Обкладинки малювали художники видавництва «Український пріоритет». Деякі байки супроводжуються карикатурами, за що я вдячний талановитим майстрам пензля та олівця. Без цих малюнків книги не були б такими яскравими.

- Окрім політичної теми пишете сьогодні щось для душі?))
Звичайно, окрім політичних тем, я пишу і пейзажні, і любовні вірші, тексти пісень. Ось нещодавно Юрій Футуйма, відомий тернопільський виконавець представив танцювальну пісню на мої слова «Поцілунки у Карпатах» і активно виступає з нею на концертах в Західній Україні. З Юрієм у нас планується ще кілька ритмічних прем’єр.

Зараз я поступово відійшов від політичних байок і громадянських віршів, бо сказано вже достатньо. Хочу сконцентруватися на любовній поезії. Весною почав писати поему про життя жінки, яка згадує певні моменти свого життя – перше кохання, голодомор, велику вітчизняну війну. Проте поема буде не політичною. Життєвою. Буквально кілька днів тому знову передивлявся матеріал, написано близько тридцяти сторінок, думаю, восени-взимку закінчу її. Бо до цього моменту на попередні поеми я витрачав кілька тижнів, і вперше я пишу «наскоками» щось почну і відкладаю на «потім». Зараз забагато роботи – я підприємець, займаюся фармацевтичним маркетингом, треба ж ще й якось жити, а не тільки творити. Бо творчість сьогодні – це затрати, а не прибутки. Та для мене головне – донести її людям. Тим паче, якщо вона народжується легко. Я багато подорожую, і тому чимала частина творів народилася у дорозі, коли я розглядав крізь вікно машин, поїздів чи маршруток красу нашої природи.

Хтось слухає музику в плеєрі, хтось читає – я творю. Частину віршів я написав взагалі у метро. Бо коли їдеш півгодини з одного кінця столиці у інший, то просто шкода часу. От і проводжу його з користю, занотовуючи рядки в чорнові есемески мобільного. Пам’ятаю, коли писав поему «Барикадні», то за хвилин двадцять народжувалася ціла сторінка. А потім вже приїжджав додому, корегував, відточував слово. Мабуть, зі сторони це виглядає смішно. Бо я вдивляюся в екран і строчу текст, як ошпарений. Нормальні люди смс так не пишуть. Але я ж творча особистість, мені можна)))).

Бажаю усім творчості і радості – саме це сьогодні усім нам потрібно, аби жити і розбудовувати державу.

Костилєва Наталія
Всі статті автора