Із Назаром я дружу ще із незапам’ятних часів. У ранньому дитинстві коли ми ще були карапузами, не було таких випадків, аби хтось не поділився своїми іграшками та кубиками. Згодом, цілими днями разом шукали пригод: гралися в машинки, їздили на риболовлю, льопалися у ставку. У нас було все і завжди одне на двох.
За дивним збігом обставин склалося так, що й закохалися вперше ми у одну і ту ж дівчину. Тоді нам було по 13. Назар відпочивав у літньому таборі, а у мене в сусідньому селі жила бабуся. Протягом двох тижнів, щовечора я приходив до свого друга по крові та потрапляв водночас і на дискотеку. На музику мене не тягнуло, але образити Котика, як називали ми Назара (за паспортом він Кітковський) я не смів і не міг.
Після перших відвідин табору знову далися взнаки роки проведені разом. Нам обом впала в око одна дівчина. Носила вона прекрасне ім’я - Віка. Назар через свою сором’язливість не наважився мені повідати про власні почуття. Коли він уже дізнався, що Віка й мені припала до смаку, розсердився, та, як розповідав уже згодом, прийшов до себе у кімнату й зривав усю злість на дерев’яній стінці із якої пізніше потрібно було змивати власну кров. В ті дні він був надзвичайно знервований та сердитий. Та про образи й мови не було. Ми вирішили, що дівчина і тільки вона повинна зробити вибір. Назар вирішив відступити.
Але пригоди на цьому не завершилися. Я, Котик та мої друзі із бабусиного села, у 13 поводилися, мов бувалі «каваляри». Із табору після дискотеки, забирали дівчат на пікнік, де велися веселі розмови, говорилося чимало слів кохання, а найкмітливіші, навіть, пізнавали п’янкі пахощі перших палких поцілунків. Я до останніх щасливчиків не належав. Сором’язливий, мовчазний парубок, який у своєму найближчому колі друзів, запрошених дівчат і тієї єдиної, я завжди залишався наодинці із своєю журбою. Віку більше приваблювали веселі посиденьки та молодецька гульня навколо вогнища, а не якийсь там нудненький хлопчина, котрий при ній і слів дорадно до купи зв’язати не міг. Та Віка – це зовсім окрема історія. Назар же шукав утіхи в інших дівчатах. Юля йому з першого погляду не сподобалася – це ще нічого не означає – казав Назар. Головне, що подобаюся їй я. Їх стосунки завершилися буквально через кілька тижнів. Минув один рік… І знову літо, табір, і знову Віка, й знову Юля. За цей час вони обидві стали, великими дівульками. Не соромлячись підходили до нас першими, слізливо завжди прохали ввечері принести їм, чогось, так би мовити до вечері. Із самого малечку ми з Назаром вчилися все робити разом. Разом ловили рибку велику і маленьку, разом починали їздити на велосипеді, разом закохувалися і вперше поцілувалися з одною і тією ж дівчиною. От-такий то, у мене справжній друг і брат.
Михайло Мельничук
Всі статті автора
Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.
Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.
У сучасному мегаполісі, де кожна хвилина на рахунку, вантажне таксі київ стало незамінним рішенням для тих, кому потрібно швидко та зручно перевезти речі, меблі, будматеріали чи обладнання. Така послуга поєднує оперативність, доступність та індивідуальний підхід до кожного клієнта.
Сьогодні свій ювілей святкує директорка Тернопільської спеціалізованої школи №7 — Галина Миколаївна Костюк.
Питання належного оформлення трудових відносин – один із пріоритетних напрямів роботи Державної податкової служби, органів місцевого самоврядування та Держпраці. Тож сьогодні в Головному управлінні ДПС у Тернопільській області було проведено спільну робочу зустріч за участі в. о. начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області Ольги Ліщинської, заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Віктора Андрійчука та фахівців відомств.
Інтерактивна зустріч була проведена в рамках рамках поїздок Центру регіонами України. Учасники мали змогу ознайомитися з роботою Верховної Ради, її функціями та структурою.
З глибоким сумом повідомляємо про непоправну втрату – 28 червня 2024 року відійшов у вічність відомий тернопільський лікар, анестезіолог, багаторічний заступник головного лікаря з медичної частини третьої міської лікарні м. Тернопіль, Русин Богдан Романович. Його відданість медицині та турбота про здоров'я мешканців нашого міста назавжди залишаться у нашій пам'яті.