Колонка

Витягувати перед Великоднем фото хлопчика, що помагає на театралізованій Хресні дорозі в Мексиці стало вже доброю традицією (і набато стійкішою, ніж моя звичка називати колонки цитатами з пісень ОЕ). Але чому і коли зникає бажання допомагати? Чи є воно вродженим?

Березень був багатий на зміни для нашої редакції. Ми започаткували нову рубрику "Календар", де щоранку публікуємо інформацію про іменинників та пам’ятні дати.

Календар підказує, що нині день щастя. Ось так от раптово. Цьогоріч разом з Днем землі, рівноденням і сонячним затемненням (ви ж бачили?). Бо то важливо - вміти бути щасливим навіть під час затемненням, знаходити рівновагу сіж своїм днем і чужою ніччю (а іноді - між своєю ніччю і чужим днем).

Пам’ятаю знайомого котрий зробив мені комплімент за патріотичну спідницю. Просто обліпиха (sea buckthorn) на узбережжі - ягоди відтінку жовтого на полотні відтінку синього. Навіть не ті відтінки. І все б нічого, якби не іронія: "патріотична" спідниця зроблена хоч і в Банґладеші (я серйозно), проте для російської марки, і куплена, само собою ще 2 роки тому.

Вона була особливою. Вміла прощати, вміла підставляти другу щоку, ніколи не осуджувала. Вона милувалася кожною травинкою і вірила, що та має душу… Бо хіба може така краса жити без душі? А він ні в що не вірив. Існував за принципом: гроші вирішують усе. Він лицемірив, зраджував, не нехтував нічим задля задоволення власних бажань…

«Дякую за те, що ти є, за те, що поруч» - кожен, прочитавши ці слова, знайде їхнього адресата серед близьких йому людей.

Я не про Волдеморта, і навіть не про Бабу-Ягу. Я про жінку. Днями помітила дивну закономірність: люди соромляться називати жінку жінкою, але не соромляться вітати в т. зв. Міжнародний жіночий день, забуваючи, що то день солідарності жінок в боротьбі за свої права. Як-от право бути жінкою.

Огляди роботи нашої редакції тепер робитимемо частіше. Звичайно, нинішня публікація не така детальна, як спогади про 2014, але й перші два місяці нового року були досить насичені.

У трамваї чула розмову якоїсь родини - певне туристів. Вони пригадували довжину трамвайних колій, кількість каменів в бруківці та інші цікаві речі. Але чи знати це означає знати Львів?

Ви пам’ятаєте Веру Лінн? Британську співачку популярну за часів Другої Світової. А "Пінк Флойд" пам’ятаєте? Вони недавно/торік видали новий альбом зі старих записів. Так от в "Стіні" вони питали, чи пам’ятає ще хтось Веру Лінн - голос їхнього дитинства. Якби не "Пінк Флойд", уже мало б хто пам’ятав.

Грудень - традиційно пора підведення підсумків. Уже не вперше ми дивимось рік, що відходить через призму пошуків наших читачів, що приводили їх на сайт. Орфографію збережено.

Кажуть,кожен читає такого Бальзака, на якого заслуговує. Наближається свято Миколая і ми продовжуємо зазирати за фасад календаря.

Від редакції: ми неодноразово писали про цінність моментів і зустрічей, зупинений час. Нині ж ділимося захватом від історії про очікування. Назва різдвяного посту в католицькій традиції - Адвент - походить від латинського слова, що означає прихід.

Сьогодні всі згадують початок Майдану - обидвох, але більше торішнього. Моя пам’ять боїться сягати так далеко, зате вперто прокручує мені кадри з 21 лютого. Може тому, що то теж була п’ятниця.

Поки вкотре точаться дискусії навколо Геловіну (Геловін? - Хеловін! - Хелоуїн! - Хелловін! - Сатаністи! - Вузьколобі! - Язичники! - Та нам би просто повеселитись! - То все вигадки маркетологів!...) хочеться глянути на нього не з точки зору етики-релігії, а психології.

Шукаючи щось у пошті днями натрапила на лист майже двомісячної давності. Тоді мої пальці якось так дивно помилилися і означили тему як "День незлаженості" замість "День незалежності". Заголовок змусив мене зупинитися і задуматися.

Вибираючи прогулянку через парк замість комфортної поїздки ніколи не можна бути певним, що отримаєш на додачу. Сьогодні я отримала уламок платівки.

Говори до мене, не дозволяй замикатися в собі. Навіть, коли ми стоїмо тут - все одно бачимо світ по-різному. Все одно помічаємо різні дрібнички. Все одно по-різному відчуваємо деталі. Все одно в нас різні асоціації на слово "мат", різні улюблені альбоми тих самих груп, різний порядок читання тих самих письменників.

Одна із позаконкурсних програм торішнього Wiz-Art’у називалась "Прощання з плівкою". Я пам’ятаю перший фільм тієї програми - "Кінець", психоделічні картинки, передсмертні видіння плівки, спроба прокрутити все життя плівки, що відходить перед очима цієї самої плівки.

Їдучи в маршрутці ми часто зустрічаємо багато хамовитих дівок і пацанів, які не хочуть поступитися місцем старенькій бабці чи дідусеві. Але останнім часом ще частіше бачимо ще хамовитіших стареньких бабців і дідусів, які нагло вимагають своє «законне» місце.